Велика енциклопедія і норма

[tanda_mif_chgk]

Оригинал взят у maksymus в Велика енциклопедія і норма

 
Янукович підписав указ, яким доручив підготувати і в наступні 2013-2020 рр. видати «Велику українську енциклопедію». У добу інтернету це спершу може викликати посмішку, бо великі національні енциклопедії створювалися за зовсім інших обставин і з іншими цілями. І нині вони, виконавши призначення, поступаються електронним універсальним довідникам, що постійно поповнюються в режимі онлайн. Скажімо, «Британська ениклопедія», видання з понад двохсотрічною історією, нещодавно витримала останню паперову редакцію; з 2010 року «Британіка» виходитиме тільки в електронній формі. Коли є доступ до всесвітньої мережі, придбати багатотомник можна хіба що задля речей статусного характеру. Тобто поважного вигляду корінців авторитетного видання, яке слугувало б прикрасою інтер’єру. Навіть у загальних залах бібліотек користь од паперових енциклопедій уже сумнівна, коли поруч стоїть комп’ютер.

Проте на ініціативу Президента дивитися треба не британськими очима, а з погляду потреб країни наздоганяючого розвитку. Відсутність великої енциклопедії, яка була б створена як національна, як певний наративний ґрунт, даватиметься взнаки завжди, скільки існуватиме країна. І вона потрібна не стільки як сучасний довідник, а як важливе символічне явище. Як десятитомник Грушевського, як історична фонологія, як «Словник української мови». Українцям для повноти культурної сфери потрібен сам її факт наявності. Щоб була. Зробити і забути.

Хоча своя велика енциклопедія, відповідна добі, в українців уже була — «Українська радянська енциклопедія». Видавало її те саме видавництво, якому доручається підготовка нової загальної паперової енциклопедії. Проте нині радянське видання віддаляє від нас не тільки застарілість інформації, а й ідеологія, радянській історичний наратив, який заперечує існування незалежної України. А також, що дуже важливо, правопис. Саме косметична зміна правопису на початку 90-х «зістарила» енциклопедію найсуттєвіше. Хоча це було всього кілька правил передачі іншомовних власних назв, але зміна одразу поставила видання з розряду авторитетних актуальних довідників, до просто ще одного старого видання.

І тут починається націкавіше. Мій страшний сон. Питання нового правопису після проштовхування так званого «мовного закону» минулого року тихенько перейшло в площину очікування. Цей закон (якщо його сприймати як закон і виконувати, хоча ніхто цього, очевидно, не збирається робити, починаючи з Ради) змінив офіційну політику держави по відношенню до мовної норми. «Норми української мови встановлюються у словниках української мови та українському правописі», стверджується в статті 6. Порядок офіційного затвердження видань словників і правопису визначається Кабміном. Щоб було зрозуміло, відбулося офіційне узаконювання зовсім нової для української мови часів незалежності практики нормативних словників.

Коли партія влади помітила, що «закон» своє відпрацював у передвиборчій грі, його було вирішено змінювати. Бо зміна «мовного» закону піде на користь усім політичним гравцям, гра в культурній сфері відволікатиме від інших питань. Під час підготовки робоча група Богатирьової для обґрунтування потреби зміни щойно ухваленого закону серед іншого витягнула на світ правописну реформу. Уявити, якими будуть дискусії при неймовірній політизації питання, при Кабміні Азарова-Табачника і відмороженої Фаріон в Раді, дуже страшно. Адже чинна мовна норма досі тримається на тому, що проштовхувані групами ентузіастів чудернацькі орфографічні зміни після газетних скандалів десять років тому просто іґнорувалися владою. При відсутності консенсусу серед фахівців і практиків це найрозумніший спосіб — не нашкодити квапливими діями. Та схоже, реґіонали готуються до чергового популістського ходу навмання.

Не додає оптимізму і можливий вибір експертів в укладанні словників та правопису. Невідомо, хто ж виглядатиме експертом в очах кабмінівців? Інститут української мови зі своєрідним баченням, де не соромляться ухвалювати безумне: «Рекомендувати до вживання: даївець, есбіст, педевейник...» (*)? Правописна комісія при НАН (2009), про яку нічого не чути? Інститут мовознавства? Пройшла інформація, що новий СУМ-20 припинили фінансувати і нових халтурних томів з нашвидкуруч перекладеними з російської вікіпедії прикладами більше не випускатимуть. Невже, тим же зганьбленим фахівцям з Мовно-інформаційного фонду, які багато років сиділи на програмі видання словників, доручать готувати ще й офіційний словник для затвердження? Чи просто думають, що все само якось розчиниться в повітрі? Уже не розчиниться, надто легке поле для порожньої боротьби, щоб його підготувати для гри на культурно-політичних відмінностях електорату та забути.

А от тепер вкинута ідея видання енциклопедії. Щоб це була не просто розтрата бюджету, а щось варте зусиль, видання має бути ідеально вичитане. Воно має слугувати прикладом не тільки поточного стану українських досліджень усього на світі, а й зразково фіксувати норму. Тут не може бути редакційного «бачення», але виключно суспільний консенсус. Починати видавати велику енциклопедію, розраховану на десятиліття, в очікуванні правописних змін це справжнє божевілля. Значить, або зміни правопису нас спіткають уже цього року з гучним супроводом риторики «покращення», або відкладатимуться на невизначений період після 2020 року, тобто назавжди.